Артистка SAL-Show, відома ведуча заходів, телевізійна та радіоведуча Анна Заклецька напередодні Дня Незалежності України поділилася своїми враженнями про патріотизм, цінність фестивалів та відновлення українських традицій
Кожного року, коли українці святкують День Незалежності, проводиться безліч заходів, концертів, забігів та фестивалів. Їхня загальна мета — об’єднати людей, подарувати їм свято, підняти рівень патріотизму. Часто на таких заходах у якості патріотичного елементу використовують лише вишиванки, що дуже дивно. Бо в Україні існує багато цікавих речей, які активно використовують лише на тематичних етнічних фестивалях.
Так, дійсно, українські традиції підкорюють світ, вишиванку вдягають голлівудські селебріті, відомі політики, актори та співаки. Український орнамент радо використовують модельєри з різних країн. Та окрім вишиванки в Україні є ще багато всього: самчиківський та петриківський розпис, писанкарство, випікання здобних пташечок та обрядових хлібів, забуті народні ремесла, про які часто не знають навіть самі українці.
Трапилася зі мною одна історія на Дніпропетровщині, про яку я часто згадую зі щемом у серці. Як ведуча, я проводила для маленьких учасників фестивалю конкурс малюнків на асфальті «Що для тебе Україна?» Тим часом проходили майстер-класи фестивалю з писанкарства, петриківського розпису, ткацтва, гончарства, випікання здобних традиційних пташечок і майстер-класи традиційних танців. Ми спілкувалися з маленькими мешканцями Дніпропетровщини, запитували в них, що для них означає Україна. Хтось казав «Це Конституція», «Це прапор», «Це тризуб». Вони всі дуже старалися, розповідали, ділилися своїми дитячими поглядами, знаннями.
Пізніше одна з дівчаток, яка брала участь у конкурсі малюнків, підійшла до мене після майстер-класу і тримала в ручках листочок, на якому було зображення в стилі петриківського розпису. Дивилась на мене схвильовано і натхненно своїми велетенськими оченятами, а потім промовила: «Раньше я не знала, что и такая роспись – это тоже Украина. Для меня теперь все это — Украина».
І це все відбувалося за 80 км від села Петриківка — місця, де зародився цей прекрасний стиль малювання та розпису, що підкорив світ своїми самобутністю та красою! А для маленької мешканки Дніпропетровщини, що живе поруч з Петриківкою, того дня це стало справжнім відкриттям… І я черговий раз збагнула, що українці багато чого не знають самі про себе — навіть коли воно зовсім поруч. І коли дізнаються, чим справді багаті, хочуть про це знати, володіти цією культурою, відкривати для себе, розвивати, плекати, пізнавати знову і знову.
Навчати шити вишиванки на фестивалі чи святі — прекрасна ідея, та проводити навчальні майстер-класи з петриківського розпису чи писанкарства — ще легше, і не лише можливо й просто необхідно, особливо для дітей. І не лише навчати майстерності малювання, а й пояснювати, що означають ті чи інші символи, який зміст мають та чому сприяють. Це набагато краще, ніж малювати Свинку Пепу чи Губку Боба. Малюючи красивий народний орнамент, маленькі українці закріплять моторикою рук на рівні свідомості цей корисний досвід, вберуть в себе культурний генетичний код. Зрештою, почнуть цінувати роботу інших людей.
Якщо кожен з нас хоча б раз на рік згадає, хто ми, що ми вміємо, яку змістовну та величну культуру успадкували, розкаже і покаже своїм діточкам, що вміли наші предки, ми всі разом зможемо впливати на культурний рівень країни. Розвиток культури, а відтак і загальний рівень життя, маленьких українців починається з нас, любі дорослі. Корисно згадувати про народні традиції не лише у свята. А ще корисніше — дослідити для себе їхнє значення та походження, і практикувати не лише «для галочки», а свідомо та уміло.
